”Ми віримо в Бога та ЗСУ. Все буде добре.”
Так пацієнти з Херсона переконувалистаршу сестру медичну амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 ЦПМСД “Ювілейний” Аллу Крам, коли та була у відрядженні.
Як ми вже розповідали, Міністерство охорони здоров’я розробило наказ від 5 вересня 2022 р. № 1597 «Про затвердження Порядку направлення у відрядження медичних працівників, у тому числі науково-педагогічних працівників закладів вищої (післядипломної) освіти, фахівців з реабілітації для надання медичної допомоги та/або реабілітаційної допомоги».
У ньому йдеться про порядок залучення медиків для надання медичної та реабілітаційної допомоги в заклади охорони здоров’я, що потребують додаткових кадрів у інших регіонах.
Через низку причин таким ЛПЗ треба підсилення, тобто залучення медперсоналу для надання допомоги пацієнтам та постраждалим, у тому числі внаслідок бойових дій.
У наказі йдеться, що строк відрядження медичних працівників не може перевищувати 30 календарних днів. Хоча можливі повторні відрядження, але проміжок часу між ними повинен становити не менше 30 - ти календарних днів.
До речі, медики можуть самостійно подати письмову заяву щодо роботи в закладах охорони здоров’я, що потребують підсилення.
Так було і у випадку із старшою сестрою медичною амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 ЦПМСД “Ювілейний” Аллою Крам.
Влітку упродовж двадцяти одного дня жінка пропрацювала у відрядженні у Херсонській міській клінічній лікарні.
А.К. – У МОЗ я подзвонила сама. Через два тижні мені зателефонували з профільного Міністерства та запропонували поїхати в одну з трьох областей – Запорізьку, Херсонську, Одеську для підсилення роботи. Я не обирала область, тому мені визначили їхати у Херсон.
Мої мужчини – чоловік та син - не відмовляли, бо знають, коли я прийняла рішення, то вже не зміню його. Мама, як будь – яка мама. Почала переживати, плакати. Я їй сказала:”Ти розумієш, що хтось має їхати. То чому не я?!”
По – інакшому бути і не могло. Я патріотка. У мене навіть в першої у селі було вінчання в Українській церкві.
КОР. – Як Вас зустрів Херсон?
А.К. – Я потрапила у Херсонську міську клінічну лікарню. Це дуже велика лікарня, де первинка та вторинка не розділені. Там я працювала на прийомі із сімейним лікарем. Лікарка, до слова, місцева із Херсона. Колектив, треба сказати, дуже хороший, мене радо прийняли. Всі дуже щирі. Знаєте, тамтешні лікарі не хочуть, щоб їх там жаліли. Вони оптимістично налаштовані, будують плани на майбутнє.
Ми – приїжджі - жили на території лікарні. Там були медики з Полтави, Кропивницького.
Що характерно, у них замість вітання: “Добрий день !”- ”Як ніч ? Все добре ?” Бо уночі сильно гатять вороги.
Коли йдуть постріли з нашого боку, то у всіх піднесений настрій. Кажуть з гордістю:”Це ж наші !”
Там дуже гучно. Коли я працювала у херсонській лікарні, звучали цілодобові обстріли. Здебільшого, під ранок вони посилювались. Особливо після 2-3 ночі і аж до 5 – 6 ранку.
Під час одного із обстрілів було поранено медсестру, яка працювала у поліклініці. Вона їхала у тролейбусі.
Я перебувала у відрядженні у серпні, коли ворог вдарив по середмістю Херсона. Влучили у відділення хірургії міської клінічної лікарні. Вбили молодого лікаря, у нього був перший робочий день після інтернатури.
КОР.- З яким настроєм до вас приходили пацієнти ?
А.К. – Прийом відбувався 6 годин. Приймали до трьох десятків пацієнтів. Це були цивільні та військові. В основному з-поміж цивільних - люди похилого віку. Окрім медичної допомоги, вони потребували щирої розмови. Аби з ними поговорили, сказали добре слово. Їх там залишилось дуже багато. В основному виїхала молодь. Але які вони оптимісти ! Бабусі казали:”Ми віримо в Бога та ЗСУ. Все буде добре.” Я, до речі, теж з цим жила. На території лікарні там розташована церква, служба відбувається українською і віряни туди ходять.
До речі, кілька людей приходили на прийом та спілкувалися російською. Вже після нашої розмови, консультацій, вони розмовляли українською мовою. Хоча було кілька бабусь, що стверджували, що вони української мови не розуміють. Не без цього.
КОР.- Які враження від 21-одноденного перебування у Херсоні ?
А.К. - Я думала,що потраплю у село, селище, де немає лікарів. У них є й молодь, хоча в основному залишились лікарі старшого віку. Я була на прийомі хворих з лікаркою Мариною Віталіївною. З нею телефоном ми спілкуємось і дотепер.
Що впало в очі: у них інша електронна програма ведення пацієнтів. При цьому первинка та вторинка не розділені. Тобто на місці можна здати всі аналізи, проконсультуватися з вузькими спеціалістами.
Є інша проблема – деякі аптеки закриті, не всі працюють за програмою “Доступні ліки”.
КОР. – Як Ви стали медичною сестрою ?
А.К. – Я народилася у Гощанському районі, у селі Зарічне. Після школи навчалася у Костопільському медучилищі. Чому медучилище ? Медицина мені подобалася. По-перше, я не боялася крові. У селі у батьків було господарство , то ж мусиш тварин доглядати, лікувати. Ветеринар прийшов, раз показав як тваринам давати уколи, на тому все. Далі – сама. До цього часу односельці просять дати укола тваринам. У селі не відмовиш.
Після закінчення училища рік працювала у військовому госпіталі на посаді маніпуляційної медсестри. Там здобула перший досвід, як то кажуть, набила руку. Часто доводилось робити ін”єкції пацієнтам.
У 1996 році почала працювати у поліклініці №3 на посаді дільничної медсестри. У мене була визначена дільниця, пацієнтам робила внутрішньовенні та внутрішньом’язові ін’єкції.
У 2006 році вперше у Рівному у нашій поліклініці відкрилося відділення сімейної медицини , це був пробний пілотний проєкт. Тоді мене призначили на посаду старшої медсестри. Разом з тим я мала ще дільницю за сумісництвом. Я цим жила, мені ця робота подобалась. Працювала з лікарем, яка вела пацієнтів від 0 і до старості. Маленькі діти – це в основному консультації, огляди,щеплення; дорослі – вимірювання тиску, рівня цукру у крові.
Зараз я працюю старшою сестрою медичною амбулаторії загальної практики сімейної медицини № 3 ЦПМСД”Ювілейний”. В основному займаюсь адміністративною роботою.
Коли ж треба підмінити медсестру, то завжди це роблю із задоволенням. Я тяжію до живого спілкування з людьми, це мені подобається. Я бачу результат своєї роботи.
КОР.- Оскільки ми заговорили предметно про роботу, то поясніть, чому так буває, коли одна медсестра робить укол ніби комар вкусив, не відчуєш. А інша, чого гріха таїти, відчуваєш дискомфорт ?
А.К. – Скажу так, коли місце уколу набуває синього кольору, то це не завжди провина медсестри. Я часто бачу після ін’єкції людина вийшла, вату із спиртом викинула у смітник. Треба розуміти, щоб не було кровотечі, треба час. Бо кров іде під шкіру і виникає гематома. Тому просиш пацієнта аби посидів під наглядом 5 – 7 хвилин. Проте не всі це прохання виконують.
КОР.- Як Вас зустріли у Рівному ?
А.К. - Мама сказала:”Надіюсь, ти вже нікуди більше не поїдеш ?”
КОР.- Скажіть чесно, якщо буде можливість, то все – таки поїдете?
А.К. – Мабуть, так. Я нікого не агітую. Це має бути свідомий вибір кожного. Це рішення, яке людина має приймати сама. Хто не їде, я не засуджую . Не всі готові до того. А про себе вирішила, що я готова до таких відряджень.
Алла Сищук
