Розповідь про жінку, котра своєю самовідданою працею наближає нашу перемогу

NoneNone

За особисту мужність і героїзм, що були проявлені під час виконання професійного обов’язку, вагомий внесок у надання меддопомоги в умовах воєнної небезпеки, патріотизм, вірність обраній справі та з нагоди Міжнародного дня медсестри  Почесною грамотою МОЗ України було нагороджено сестру медичну старшу обласного лікувально – діагностичного гепатологічного центру та інфекційного відділення для дітей КНП “ЦМЛ”РМР Людмилу Мохнар.

Робота – це моя фортеця, це мій дім

Так своє ставлення до роботи, до свого численного  колективу  висловлює старша медична сестра обласного лікувально – діагностичного гепатологічного центру та інфекційного відділення для дітей Рівненської центральної міської лікарні Людмила Мохнар.

Робочий день у старшої медсестри розпочинається о восьмій ранку. Її цікавить все, що трапилось у відділенні вночі – від самопочуття пацієнтів і аж до роботи господарської частини. Все повинно бути налагоджено і працювати чітко. “Я створюю комфорт у відділенні і прагну, щоб тут панувала хороша атмосфера,”- розповідає пані Людмила.

Рівнянка Людмила Мохнар закінчила Рівненський базовий медичний коледж у 2004 році. Пригадує, дочекатися не могла завершення навчання. Так хотілося чимдуж потрапити у лікарню, до людей, лікувати та допомагати їм. Професію жінка обрала майже з дитинства. У пам’яті закарбувалася  розповідь мами. Виявляється, коли та привела на прийом до лікарки хвору доньку, то та так перейнялася виписуванням рецептів жінкою у білому халаті , що це згодом стало улюбленою грою маленької Людмили. Не ляльки, а рецепти, уколи стали забавкою дівчинки.

Вже згодом, коли постало питання ким бути, іншої професії як медик у сім’ї і не розглядали. Тому природничі науки стали улюбленими в учениці. “Вже у шостому класі я  знала, що буду медиком. Це моє, я цим живу,-“ каже пані Людмила.

Зараз у підпорядкуванні старшої медсестри 38 молодших та медичних сестер.  Чомусь так вважають, що у жіночому колективі не так легко працювати. Людмила Мохнар каже:” До кожної людини треба знайти ключик, свій підхід. Треба знати кому що сказати, як з ким спілкуватися.  І все буде добре”. І це стосується не лише взаємин із колегами, а й з пацієнтами. Трапляються випадки, коли не лише медсестрою, а й психологинею треба бути.

 “Сьогодні заходжу в палату, а пацієнтка сидить без настрою. Запитую, що сталося ?- розповідає старша медсестра. -  А та каже – війна, що буде…У цій ситуації мусиш вислухати людину, навіть помовчати разом з нею теж корисно”.

Трудоголік – це про старшу медсестру. Пацієнти мають її номер мобільного телефону.

- Мохнар - Я завжди пацієнтам кажу: я з вами працюю 24/7.

- КОР. – І у вихідні берете слухавку?

- Мохнар - І у вихідні беру слухавку, і 1-го січня і 8-го березня.(Посміхається). Це навіть не обговорюється. Бо це велике відділення. Тут багато різних пацієнтів. Пацієнти як наші діти. Все, що від нас залежить – намагаємось їм дати.

 

Чи був час, коли тут, в лікарні було легко працювати ?! Мабуть, ні. Людмила Мохнар пригадує часи пандемії COVID-19. Від самого першого дня пані Людмила була в епіцентрі подій. Пригадує, спочатку це був шок, бо з таким  явищем ніколи не зустрічалися. Але з часом  опанували свої емоції, взяли так би мовити себе у руки , вивчили всі алгоритми роботи, рекомендації МОЗу і згодом робота налагодилася. Коли біда поволі стихла, старша медсестра каже, що пандемія таки навчила людей берегти самих себе. Люди стали частіше стежити за особистою гігієною, зокрема, мити руки та використовувати антисептик.

Старша медична сестра розповідає, що найменший стаж роботи її підлеглих медсестер п’ять років. Ні пандемія, ні війна не злякали їх. Ніхто не полишив свого робочого місця.

“Ніколи не думаєш чи важко чи ні. Виконуєш свої функціональні обов’язки і думаєш як виконати їх якнайкраще,-“ каже Людмила Мохнар.

Кожні п’ять років пані Людмила підвищує свою кваліфікацію. Вона має вищу кваліфікаційну категорію. Постійно удосконалює свої знання у вебінарах, читанні професійних книг, ознайомлюючись з актуальністю наказів.

Коли жінка розповідає про свою роботу, у неї з’являються сльози радості в очах. “Я не уявляю свого життя без мого міста, без моєї лікарні. Я не уявляю як можна працювати в іншій лікарні. Тут моя родина. Між людьми, на роботі ти краще переживаєш цей непростий час,-“каже пані Людмила.

Проте приємні спомини цікавих подорожей теж зігрівають душу. Запам’ятався історичний Люблін, мальовничі куточки України – Дністровський каньйон ,Закарпаття, Прикарпаття, Київ.

З якими моральними настановами йде життєвим шляхом Людмила Мохнар ? Як сама каже - працювати, бути відданій обраній професії на 100 %. А ще - залишатись людиною чесною та справедливою.

Пані Людмила вважає це колективною заслугою. За підтримку,настанови, обміном цінним досвідом вона щиро вдячна усій адміністрації Рівненській центральній міській лікарні на чолі із головним лікарем Євгеном Філімоновичем Кучеруком.

Колеги, з якими мені довелося спілкуватися, підтвердили – відзнаку отримано заслужено.

            Алла Сищук