У ПДМШ ім. МИКОЛИ ПИРОГОВА ГАРТУЮТЬСЯ ЛЮДСЬКІ ЧЕСНОТИ
На початку вересня з чергової ротації повернувся лікар-ортопед-травматолог дитячий Рівненської обласної дитячої лікарні, голова профкому Віктор Юзепчук. З перших днів війни він рятував життя наших бійців у лавах Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова.
Наша розмова з Віктором Юзепчуком відбулась того дня, коли Рівненщину розбудили ракетні удари. Відразу виникли сумніви щодо нашої зустрічі. Однак лікарня зустріла привітно – на новозбудованих майданчиках гралися маленькі пацієнти. У ортопедо - травматологічному центрі Віктор Іванович , як завжди о цій порі, проводив огляд хворих. Згодом лікар запросив мене до свого маленького, проте затишного кабінету. Перше запитання, що визріло :”Як розпочався у лікаря цей моторошний ранок ?”
“Як зазвичай, але з відчуттям, що вражина люта стріляє по дітях, по людях, котрі спокійно відпочивають. Виходь у чисте поле до наших воїнів, котрих ти боїшся. А так стріляють лише боягузи,- ”відповів Віктор Юзепчук.
КОР.- Вікторе Івановичу, а як юні пацієнти сприйняли цей ранок ? Як загалом дітям треба пояснювати, що коїться ? Якими будуть Ваші загальні лікарські поради ?
ЮЗЕПЧУК – Сьогодні діти були стривожені, адже декотрі з них переважно із сільської місцини не чули по – справжньому виття сирени та й ще таких вибухів. Але згодом вони заспокоїлись і сказали, що ми переможемо та йдемо вперед. Тільки так.
Треба розуміти, як поводитимуться мама й тато, такий настрій буде й у дитини. Якщо батьки візьмуть своє чадо на руки, пригорнуть , розкажуть, що наша держава воює, зараз майже у кожного хтось перебуває на фронті, а той, хто воює, не дасть тебе скривдити, захистить тебе, а ми з тобою помолимось за нього. Ось так дітям треба розповідати про те, що коїться.
З верхнього кутка, зі свого портрету на нас прямим поглядом дивився Тарас Шевченко. На столі у Віктора Івановича – нове видання “Кобзаря”. Лікар перехопив мій погляд :” На цьому тримається наша нація – на основі, на волі, на історичних постатях, подіях. Я з дитинства пам’ятаю як увечері ми малі збиралися, телебачення не було, а наша мама читала нам ‘’Кобзар”. Ми уважно слухали трагічну оповідь про долю люблячої сільської дівчини Катерини, яка собі на лихо покохала москаля, про гайдамаків. Дід мій, царство йому небесне, теж дуже долучав мене до української книжки, казки”.
На знак поваги до померлих родичів Віктор Юзепчук при їх згадці весь час піднімав медичну шапочку.
У дитячій лікарні є традиція. До шевченківських днів діти медичних працівників та й самі вони вчать улюблені твори поета та декламують їх.
Віктор Іванович аж раптом підхоплюється , показує мені купу паперів, розписаних олівцем. Пояснює, це виписані ролі з поеми «Наймичка». Поезія мала звучати минулого березня 2022 – го року, вже й репетиція відбулась. Зловісне повномасштабне вторгнення ворога все перекреслило.
“Там немає людей, котрі не бояться. Але там є люди, які тебе підтримають”.
З перших днів повномасштабного вторгнення Віктор Юзепчук відчув, що його місце у лавах Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Адже допомогу пораненим у його складі він надає з 2016 року .
Розповідає, там працюють лікарі зі всієї України - завідувачі відділень, кафедр. Каже, що це спеціалізований та висококваліфікований лікарський колектив, у якому є хірурги, травматологи, анестезіологи, анестезисти, нейрохірурги. Особисто співпрацював з лікарями з Канади, Німеччини, Польщі, Швеції, Австралії .
“Якщо раніше вважали, що наших лікарів треба вчити, то наразі мають до нас їхати вчитися. – каже Віктор Іванович. - Ми й зараз консультуємось, обмінюємось досвідом. Багато моїх колег з мобільного шпиталю набули досвіду, отримали посади. Це “обстріляні” люди, котрі пройшли Бахмут, Іловайськ. Там немає людей, котрі не бояться. Але там є люди, які тебе підтримають, підкажуть, допоможуть ”.
КОР.- Що цінного, окрім досвіду, Ви набули на передовій?
Юзепчук – Такі чесноти як людська повага, дружба, взаємовиручка, намагання підставити плече.
За кожного, хто на передовій, болить серце у мами, дружини. “Інколи спересердя рідні кажуть: “Куди ти їдеш ?” Правильно, інстинкт самозбереження мусить бути. Але треба розуміти – не піде один, другий боронити землю, то ворог буде тут. А його треба вигнати з нашої землі. Мої рідні знають, що я люблю Україну, історію, воїнство, козацтво, тому питання вибору не стояло.
На духовності та вірі тримається наше буття. Там, на передовій, немає жодного, хто б не вірив у Бога, стверджує лікар.
“На моїх очах траплялося, коли куля потрапляла у хрестик або у мобільний телефон і боєць залишився живим. Один з командирів показав мені натільний хрестик, куди влучила куля. Він аж зігнувся від удару. Кажу:”От за Вас хтось щиро молиться,”- розповідає лікар.
“У мене завжди була мрія стати військовим”.
Чи то хотілося надто бути схожим на своїх рідних дядьків у військовій формі, бо ж один був льотчиком, інший служив на флоті. Чи то було закладено батьками допомагати людям та захищати їх добробут.
Віктор Іванович народився у прекрасному селі Сіянці на Острожчині. Там споконвіку люди сіяли, вирощували хліб, збирали урожай, займались рільництвом, розводили худобу.
Батьки працювали у колгоспі. Для трійко дітей слугували прикладом вихованості, ввічливості. Батьки мріяли бачити своїх дітей порядними, освіченими людьми.
Віктор Юзепчук вступив до Київського медучилища, далі була служба в армії, згодом у батальйоні вже служив фельдшером. Закінчив медінститут у столиці за спеціальністю “лікар – ортопед – травматолог дитячий ”. Світила медицини переконували:”Будете знати досконало дитячу травматологію, то й з дорослою справитесь”.
Так з 90 – тих років минулого століття Віктор Юзепчук пов’язав своє життя з рівненською обласною дитячою лікарнею.
“ Щоб навчитися ходити, треба падати, підніматися та йти далі”.
КОР.- З якого віку батьки мають показувати своє чадо ортопеду – травматологу?
Юзепчук – Якщо маму щось бентежить , то вона має йти до лікаря – педіатра, брати е-направлення і звертатися до профільного спеціаліста. Лікар підкаже чи треба масаж, плавання, заняття фізкультурою, дасть конкретні поради. Треба батькам звертати увагу як діти розвиваються, рухаються, які вони носять портфелі до школи і таке інше. Зараз діти менше бігають, менше стрибають. На жаль. Треба пам’ятати, дитина – це рух. Так, впаде. Але щоб навчитися ходити, треба падати, підніматися та йти далі.
Одягайте дітей на ігрові майданчики не у нове вбрання, а у зручне аби діти могли вільно гратися.
Лікарі – травматологи першими дізнаються, де є вже стиглі черешні, яблука, горіхи.
У ортопедо - травматологічному центрі надають як планову, так і ургентну допомогу. Працює цілодобовий травмпункт. Черговий лікар завжди надасть необхідну медичну допомогу. Так до травмпункту у середньому звертається понад півсотня батьків з дітьми, які скаржаться на забої, переломи, укуси. Найбільше звернень влітку на канікулах та коли довший світовий день, взимку теж вистачає .
Якщо дитина отримала легку травму, то лікування відбуватиметься за місцем проживання. Госпіталізовано у відділення маленького пацієнта буде тоді, коли хвороба потребує пильного стеження лікарів.
Як правило, діти, котрі травмувалися звечора, чомусь спершу лягають спати і вже до лікаря звертаються вранці.
Віктор Юзепчук жартує, що лікарі – травматологи першими дізнаються, у яких садках достигли фрукти. Бо ж їхні пацієнти, як правило, там вже побували та здебільшого травмувались.
Водночас, лікар мріє аби більше діток були здорові і не доводилось їм робити боляче. Він уболіває за кожного пацієнта. І радіє, коли через роки, десятиліття його впізнають на вулицях міста та дякують. Так, як трапилося цього року.
Вже після ротації з медичного батальйону, йдучи вулицею, лікар зустрів гурт військових. Один з них привітався, пригадав як лікар Юзепчук врятував йому у дитинстві ногу та подякував.
“Треба просто робити свою роботу та дивитися в очі. Потім можна спокійно зустрітися. Люди можуть сказати під поганим настроєм, що завгодно. Але ти знаєш, що ти старався, робив все можливе, аби допомогти, - ” каже мій співрозмовник.
У захваті від книжок про українське козацтво, про нашу минувшину
Природа, рибальство, читання, подорожі заполонили вільний час Віктора Юзепчука. Мисливство і раніше не вельми полюбляв, а нині взагалі рука не піднімається вкоротити життя тварині.
Кулінарія – ще одне серйозне захоплення у чоловіка. Найбільше пану Віктору подобається готувати козацькі страви – куліш, борщ.
Це захоплення пройшло довгий шлях із самого дитинства. Віктор Юзепчук ріс старшим у родині, розумів, що треба допомагати. Тож поки мама працювала у колгоспі чи поралася по господарству, вечеря вже стояла на столі.
Що ж до книжок, то історичну літературу пан Юзепчук читає упродовж життя. Наразі до рук потрапила книга відомого українського прозаїка Володимира Рутківського “Сині води”. Якщо знатимеш свою історію, тебе ніхто не зіб’є зі шляху, переконаний Віктор Іванович.
Наостанок запитую , що буде з “Наймичкою”. Віктор Іванович з непідробним оптимізмом каже:” Вистава обов’язково відбудеться. Вже у наступному березні побачимо.”
Оксана Чухерик, старша медична сестра
“П’ятнадцять років знаю Віктора Івановича. Чуйний, завжди йде назустріч. Віддасть своє і навіть більше.”
Ігор Яковець, завідувач центру, лікар-ортопед-травматолог дитячий вищої кваліфікаційної категорії
“Віктор Іванович Юзепчук – хороший спеціаліст та колега. Періодично працює у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Спокійний, врівноважений , колегіальний. Він користується великим авторитетом серед маленьких пацієнтів та їх батьків”.
АЛЛА СИЩУК
